Психологічний супровід освітнього процесу в Солуківському ЗДО здійснює практичний психолог Мазуркевич Юлія Романівна

Шановні батьки!

Ми хочемо співпрацювати в діалозі, щоб вирішувати разом з Вами загадки складного, суперечливого, але завжди творчого процесу виховання особистості. Тому ми прагнемо, щоб батьки були не тільки пасивними читачами, які сприймають готові рецепти на всі випадки життя, а стали активними, творчими однодумцями, союзниками у пошуку різноманітних шляхів розвитку дитини.

Коли ж потрібно звертатися до психолога?

• Якщо проблема не розв’язується тривалий час
• Якщо Ви знаєте, як розв’язати проблему, але Вам все-таки потрібна допомога
• Якщо Вас щось тривожить у дитячій поведінці, але Ви не можете зрозуміти причину
• Якщо Вам здається, що малюк відстає в розвитку від своїх однолітків. Швидше за все, Вам це здається. Але краще розставити всі крапки над «I» і не травмувати дитину порівнянням з іншими дітьми
• Якщо у Вас є сімейні проблеми, і це проектується на дитину. Зважте ситуацію і дійте 

Сім порад для батьків, як підтримати дитину
під час війни

    Війна зумовлює сильний стрес, розчарування, страх. Як дорослим впоратися з такими емоціями, а відтак допомогти дитині? Радимо скористатися порадами від ізраїльських колег.

Слухайте.

   Одні діти хочуть говорити про стресогенну ситуацію, другі - ні. Обидві реакції — нормальні й природні. Якщо дитина хоче поговорити, дайте їй змогу в комфортних умовах поділитися думками й поставити запитання. Уважно вислухайте дитину, при цьому зверніть увагу на мову її тіла, емоції та спонукайте її до спокійної розмови.

  Якщо дитина не хоче наразі спілкуватися, не змушуйте її говорити. Продовжуйте спостерігати за дитиною й наголосіть, що готові її вислухати, коли вона захоче виговоритися.

Не уникайте складних розмов.

Дорослі хочуть захистити дитину від тривожних переживань. А тому намагаються уникати складних розмов, які, на їхню думку, можуть зумовити в дитини негативні емоції. Утім, дитину засмучує власне стресогенна ситуація, а не розмови про неї.

Запропонуйте дитині поговорити й поставте їй відкриті запитання: «Що б ти хотів (-ла) знати?» або «Що ти відчуваєш?». Нехай інтереси та думки дитини визначають тему розмови. Якщо не можете відповісти на те чи те запитання, зізнайтеся у цьому дитині. А відтак скористайтеся нагодою побути «учнем» і разом із дитиною дослідіть питання, яке її цікавить. Переконайтеся, що не надаєте зайву інформацію, не вживаєте незрозумілі дитині слова.

Контролюйте контент, який споживає дитина.

Наразі по телебаченню та в соціальних мережах детально висвітлюють воєнні події, які відбуваються в країні. Цей контент часто містить фото та відеоматеріали, які не призначені для дітей. Намагайтеся стежити, якої якості та в яких обсягах інформацію отримує дитина, і будьте готові інтерпретувати та пояснити те, що вона не зрозуміла

Будьте готові до будь-яких запитань та реакцій дитини.

Будьте готові до того, що дитина ставитиме запитання про війну. Відповідаючи, стежте за тоном голосу, зберігайте спокій і будьте чесними з дитиною. Поясніть дитині, зважаючи на її вік, що наразі відбувається в країні, і що ви та інші люди робите для того, щоб захистити її та вашу сім’ю. Адекватно реагуйте на відповіді та додаткові запитання дитини.

Діти по-різному реагують на стресогенні події. Це залежить від віку та характеру дитини, та того, чи мала вона травмівний досвід у минулому. Немає правильної чи неправильної емоційної реакції на страх чи тривогу. Тож будьте готові до того, що у дитини може змінитися настрій, поведінка, щоденні звички, зокрема апетит і режим сну. Адекватно й співчутливо реагуйте на такі зміни. Однак зауважте, що вони нормальні, якщо тривають протягом короткого періоду часу. Якщо дитина постійно відчуває стрес, погано почувається й не може нормально жити, зверніться по допомогу до практичного психолога.

Потурбуйтеся про себе.

Ніхто не застрахований від емоцій, викликаних труднощами. Визначте свої реакції і почуття та приділіть їм увагу. Пам’ятайте, що ви — надійний ресурс для вашої дитини, а тому найліпший спосіб допомогти їй - подбати про свій стан та психічне здоров’я.

Поділіться з дитиною техніками, які допомагають вам долати стрес, позбуватися негативних емоцій, тілесних затисків. Якщо відчуваєте, що вас переповнюють емоції і вам складно з ними впоратися, зверніться по допомогу до фахівця — практичного психолога, психотерапевта.

Підтримуйте рідних і приймайте підтримку.

    Сім’я — найліпше джерело підтримки у складних ситуаціях, зокрема і під час війни. Тож покладайтеся на своїх батьків, братів і сестер і самі допомагайте їм. Війна та труднощі, які вона зумовлює, — можливість для сім’ї не лише продемонструвати свою стійкість, а й зміцнити родинні зв’язки

Вірте у краще.

   Зберігайте оптимістичний настрій і дивіться в майбутнє. Люди, сподіваються на краще й позитивно мислять, розвивають стійкість і підвищують свої шанси впоратися з негараздами й при цьому зберегти свій добробут та психічне здоров’я 
 

Дитина йде в дитячий садок:
до чого мають бути готові батьки

Дітям будь-якого віку складно починати відвідувати дитячий садок. Кожна дитина проходить період адаптації до дитячого садка. У цей час звичне життя дитини кардинально змінюється: з’являється чіткий режим дня, виникає необхідність взаємодіяти з незнайомими дорослими й однолітками, зменшується кількість персональної уваги.

        Адаптація — пристосування чи призвичаєння організму до нової обстановки. Для дитини дитячий садок — невідомий простір,

 із новим оточенням та взаєминами. Щоб адаптуватися, дитина витрачає багато психічної енергії, напружує, а то і перенапружує, психічні та фізичні сили свого організму.

У період адаптації майже всі мами й тати вважають, що їхня дитина не зможе пристосуватися до дитячого садка, а решта дітей  у групі нібито поводиться і почувається ліпше. Утім, це хибна думка. Адаптація зазвичай протікає складно у всіх дітей і зумовлює багато негативних змін у дитячому організмі. Виділимо найпоширеніші зміни, які відбуваються з дитиною у період адаптації і до яких мають бути готові батьки.

Сильні негативні емоції.

У перші дні в дитячому садку майже кожна дитина виражає сильні негативні емоції: рюмсає, плаче за компанію, час від часу заходиться гіркими сльозами. Яскраві, зокрема, і прояви страху дитини: вона боїться невідомої обстановки, зустрічі з незнайомими дітьми

та дорослими, а головне того, що мама/тато забуде про неї і не повернеться увечері, щоб забрати її додому. Через стрес дитина нестримно проявляє свій гнів: виривається, не дає себе роздягнути чи навіть б’ється. У період адаптації дитина стає настільки вразливою , що може агресивно реагувати буквально на все. Нерідко трапляється і навпаки: дитина демонструє депресивні реакції і стає загальмованою, байдужою, наче взагалі не відчуває емоцій.

У перші дні в дитячому садку дитина майже не відчуває позитивних емоцій. Вона засмучена через те, що розлучилася з мамою/ татом і звичним середовищем. Якщо дитина й усміхається, то так вона переважно реагує на новизну чи яскравий стимул — незвичайну іграшку, яку «оживив» дорослий, веселу гру тощо. Батькам варто запастися терпінням. Коли адаптаційний період завершиться, негативні емоції обов’язково замінять позитивні. Деякі діти ще довго плакатимуть, коли розлучатимуться з батьками вранці, однак це не свідчить про те, що адаптація відбувається погано. Якщо дитина заспокоюється незабаром після того, як мама/тато йде, то все гаразд.

Слабка взаємодія з однолітками та вихователем

У перші дні в дитячому садку в дитини знижується активність. Навіть товариські й оптимістичні діти стають напруженими, замкнутими, неспокійними, відлюдькуватими. Батьки мають пам'ятати, що діти віком два — три роки грають не разом, а поруч одне з одним. У них ще не розвинена сюжетна гра, у яку включалося б декілька дітей. Тому мамам і татам не варто засмучуватися, якщо їхня дитина не взаємодіє з однолітками.

Якщо дитина дедалі охочіше взаємодіє з вихователем, відгукується на його прохання, дотримується режимних моментів — це свідчить про те, що адаптація відбувається успішно.

Знижена пізнавальна активність

Спершу дитина має знижену пізнавальну активність або взагалі не проявляє її. Іноді дитина не цікавиться навіть іграшками, не наважується гратися. Багатьом дітям, щоб зорієнтуватися в обстановці довкола, треба посидіти збоку й поспостерігати.

Якщо адаптація відбувається успішно, дитина поступово починає освоювати простір групи, частіше й сміливіше гратися іграшками, ставити вихователеві пізнавальні запитання.

Тимчасова втрата навичок

На початку адаптації до дитячого садка дитина може на деякий час «втратити» навички самообслуговування — розучитися користуватися ложкою, носовою хустинкою, горщиком тощо.

Якщо адаптація успішна, дитина не тільки «пригадує» забуте, а й демонструє нові вміння і навички, яких вона навчилася в дитячому садку.

Збіднення словникового запасу

У деяких дітей біднішає словниковий запас, у ньому з’являються спрощені слова та речення. Утім, батькам не варто через це хвилюватися! Мовлення відновиться і збагатиться, коли адаптація завершиться.

Зміна рухової активності

Деякі діти стають тихими й загальмованими, а деякі, навпаки, — галасливими і надміру активними. Це залежить від темпераменту дитини. Також змінюється домашня активність. Якщо адаптація відбувається успішно, відновлюється нормальна активність вдома, а потім у дитячому садку.

Неспокійний сон

Якщо батьки залишають дитину в дитячому садку на денний сон, вони мають бути готові до того, що в перші дні вона погано засинатиме. Деякі діти під час денного сну в дитячому садку можуть схоплюватися або раптово прокидатися і плакати. Вдома дитина також може неспокійно спати вдень. Коли адаптація завершиться, сон і вдома, і в дитячому садку нормалізується.

Втрата апетиту

Перший час у дитини може бути поганий апетит. Це пов’язано з тим, що їжа в дитячому садку має незвичний вигляд і смак, а також зі стресовими реакціями — дитина не хоче їсти. Якщо в дитини відновлюється апетит — це хороший знак. Навіть якщо дитина з'їдає не все, що лежить на тарілці, це все одно свідчить про те, що вона звикає до нової їжі.

Часті хвороби

Стрес знижує імунітет дитини і вона може захворіти щойно прийде до дитячого садка. Здебільшого причина постійних застуд і ГРВІ дитини не медична, а психологічна. Так, один із механізмів психологічного захисту має назву — втеча у хворобу.

Батькам не варто думати, що дитина занедужує навмисно, бо хоче залишитися вдома. Дитина прагне цього неусвідомлено і її організм підпорядковується цій прихованій тенденції: стає слабким, легко підпадає під будь-який негативний вплив, відмовляється протистояти застуді. Звісно, потрібно зміцнювати організм дитини. Утім, будь-які загартувальні процедури доцільні лише тоді, коли дитина здорова, спокійна і впевнена. Тож насамперед батьки мають спрямувати свої зусилля на те, щоб відновити душевну гармонію дитини. Коли вона досягне емоційної рівноваги, вдасться подолати і її хворобливість.

Звісно, чимало мам і тат сподівається, що негативні реакції дитини зникнуть у перші дні. А тому батьки засмучуються або навіть зляться, коли цього не відбувається. Зазвичай адаптація триває три — чотири тижні, однак трапляється, що вона розтягується на три — чотири місяці. Адже дитині потрібен час, щоб призвичаїтися до життя в дитячому садку.  

Адаптація: як батьки можуть допомогти малюкам

ДОПОМОГА ДИТИНІ

Позитивно відгукуйтесь про вихователів і дитячий садок, навіть якщо вам щось не сподобалось. Дитина легше адаптується, якщо ви демонструватимете доброзичливе ставлення до вихователя. Розмовляйте про дитячий садок не лише з малюком. Розкажіть комусь у його присутності, у який хороший садок тепер ходить малюк і які хороші вихователі там працюють.

Не змінюйте режим дня малюка у вихідні. Можете дозволити йому поспати трохи довше, але стільки, щоб істотно не зсувати розпорядок дня. Якщо дитина хоче відіспатися у вихідні, це значить, що ви неправильно організували режим дня і, можливо, малюк лягає спати надто пізно.

Не перенавантажуйте малюка. Наразі у його житті відбувається багато змін, тож зайве напруження нервової системи малюку ні до чого.

Створіть вдома атмосферу спокою та турботи. Частіше обіймайте малюка, гладьте його по голівці, говоріть ніжні слова. Частіше хваліть малюка за успіхи та хорошу поведінку. Адже зараз він як ніколи потребує вашої підтримки!

Поблажливо ставтеся до капризів. Малюк вередує, бо його нервова система перевантажена. Щоб заспокоїти малюка, обійміть його і переключіть його увагу на іншу діяльність, приміром гру.

Дайте дитині в дитячий садок невелику іграшку. Заздалегідь узгодьте це з вихователем. Коли вас немає поряд, малюк почуватиметься спокійніше, якщо поруч буде щось рідне та знайоме — частинка дому.

Вигадайте й інсценізуйте казку. Вона може бути, приміром, про те, як маленьке мишеня вперше пішло до дитячого садка. Розкажіть, що мишенятку спочатку було незатишно й трохи лячно в дитячому садку, але згодом воно потоваришувало з іншими звірятами та вихователями. Інсценізуйте казку за допомогою іграшок. Зверніть увагу на те, що ключовий момент казки та інсценізації — повернення мами/тата за мишенятком. Тому в жодному разі не переривайте розповідь до цього моменту. Пам’ятайте, основна мета казки — допомогти малюку зрозуміти, що ви обов'язково за ним повернеться. 
 

Консультація на тему

«Булінг в ЗДО — міф чи реальність»

Чи замислювалися ви, де беруть витоки комплекс жертви або потреба агресії стосовно інших. Мало хто  знає про булінг чи стикається з цим явищем в дитячому садку. Чому і як дитина дошкільного віку стає жертвою булінгу? Дізнайтеся, що означає цей термін, хто може спровокувати булінг в ЗДО та як змінюється поведінка дитини

Більшість людей вважають, що фізична агресія й соціальне насилля, характерні для булінгу (англ. bullying – агресивне переслідування, цькування, залякування тощо), починають проявлятися приблизно з кінця початкової школи і продовжуються протягом усього періоду середньої школи. Але, хочете вірте, хочете – ні, булінг серед дітей дошкільного віку розповсюджений набагато більше, ніж ви можете припустити. Оскільки така поведінка асоціюється, як правило, з дорослими дітьми, вона часто упускається з очей у ранньому віці, коли досить важко відрізнити абсолютно нормальні соціальні експерименти й булінг на ранніх стадіях формування.

Види булінгу в дитсадку. Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої. Булінг у ЗДО може проявлятися як тиск: психологічний і фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Хто провокує булінг в дитсадку. Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо педагог або помічник вихователя:

- зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

- ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

- глузує із зовнішнього вигляду дитини

- образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

- проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини

Батьки або члени сім’ї:

• б'ють та ображають дитину вдома;
• принижують дитину у присутності інших дітей;
• проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;
• ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Булінг – це ж не тільки фізична агресія, булінг може здійснюватись і через соціальний тиск, наприклад, коли група дівчаток неодноразово й демонстративно відмовляється грати з іншою дівчинкою, або це можуть бути словесні нападки, такі як безперервні насміхання та висміювання.

Загалом, певний ступінь ситуативних ударів рукою, щипання й ін. у дітей дошкільного віку «вважається» нормальним і може бути проявом самоствердження. Однак, якщо дітям подобається спостерігати, як іншій людині погано, вони можуть свідомо й систематично знаходити способи, щоби завдати шкоди своїм «жертвам», навіть до того, що стануть насміхатись над ними, коли роблять свій поганий учинок.

Булінг може викликати в дітей сильний стрес, страх і тривогу. До того ж така поведінка впливає не тільки на «жертв». Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

• втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
• відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
• втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
• втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

• частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
• частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

• часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
• потерпають від депресивних станів чи перезбудження

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід.

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО.

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина: вдома:

• не хоче одягатися вранці – шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;
• просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;
• плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;
• не контактує з однолітками у дворі;
• грає наодинці в парку в дитячому садку;
• не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;
• усамітнюється при будь-якій нагоді;
• часто губить свої іграшки або речі;
• бруднить чи псує одяг;
• грає поламаними іграшками;
• відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;
• не має друзів у групі.

Що повинні робити батьки, якщо в дошкільному закладі їх дитини має місце булінг? Нижче наводяться поради, що допоможуть батькам впоратися із ситуацією, що виникла.

1. Комунікація (спілкування) – це ключ. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина піддається в дитячому садку знущанням, дайте їй зрозуміти, що ви зможете їй допомогти, якщо вона докладно розповість про все. Якщо ваша дитина виглядає наляканою чи збентеженою, використовуйте книги в якості легкого доступу до неї, щоб налагодити ваше спілкування природним чином. Деякі художні твори для дітей звертаються до цієї тематики. Як тільки ваша дитина розкриє вам усі подробиці про булінг, зберігайте спокій, не сваріть її та не засуджуйте, обов’язково поясніть, що ви неодмінно допоможете припинити це насилля.

2. Порозмовляйте з вихователем. «Навіть не дивлячись на те, що в дошкільних і подібних їм дитячих закладах дорослі завжди знаходяться поруч з дітьми, за такою великою кількістю малюків, які безперервно бігають навкруги, прослідкувати просто нереально», – каже колишній вихователь Трисія Янг. І, оскільки маленькі хулігани віддають перевагу тому, щоб ображати дітей, коли дорослі не дивляться, важливо порозмовляти з вихователем і ввести один одного в курс справи, щоб у подальшому він був більш уважним і вже прицільно спостерігав за певними дітьми.

3. Використовуйте політику відкритих дверей. У найавторитетніших дитячих садках і дошкільних закладах існує політика відкритих дверей, що дозволяє батькам приходити в будь-який час. Тому періодично без попередження навідуйтесь у групу вашої дитини. Ці неочікувані візити будуть тримати працівників дитячого садка в тонусі й зменшать імовірність того, що ваша дитина буде страждати від якогось хулігана.

4. Заплануйте переговори з батьками. Коли маленькі діти вдаються до булінгу, їхня поведінка частіше за все запозичується з домашнього досвіду, тобто у своїй родині вони можуть стати свідками домашнього насилля, дивитися жорстокі телешоу, чути як їхні брати та сестри висміюють інших дітей або самі бути жертвами насилля. Тож порозмовляйте з адміністрацією дошкільного закладу і призначте зустріч з батьками маленького хулігана, звернувши їхню увагу на його поведінку, але не дивуйтесь, якщо його батьки не будуть вас слухати, будуть проявляти байдужість чи почнуть все заперечувати.

5. Навчіть вашу дитину захищатись від хуліганів. Дайте своїй дитині певні психологічні інструменти, які вона зможе використовувати при контакті з хуліганом. Навчіть її достойно триматись, дивитись прямо в очі кривднику, розповідати дорослим про те, що сталось, та уникати самотності (бути завжди поруч з іншими дітьми). Ви також можете розширити можливості дитини, запропонувавши їй пограти в рольові ігри. Так вона зможе попрактикуватись у тому, що має намір зробити в подібній ситуації наступним разом. Упевнені в собі діти мають менше шансів стати мішенню для хуліганів, тому знайдіть способи, щоб забезпечити вашій дитині адекватну самооцінку. Ви можете допомогти їй зав’язати дружні стосунки поза межами дошкільного закладу і залучити її до тих видів активності, що зможуть підвищити її впевненість у собі.

6. Розгляньте перехід в іншу групу. Іноді булінг може бути настільки агресивним, що всі ваші зусилля так і не будуть успішними. Тому, якщо вам не вдасться нічого добитись, порозмовляйте з адміністрацією на предмет переходу вашої дитини до іншої групи. Якщо ж і це не вдасться зробити, тоді краще забрати вашу дитину із цього дитячого садка.

Булінг у дошкільному середовищі відбувається набагато частіше, ніж повинен. І якщо ваша дитина стала однією із «жертв», не кажіть їй, щоб вона стала більш «жорсткою» і не примушуйте її розв’язувати цю проблему самостійно. Уживайте всих заходів, щоб захистити вашого малюка, здійснюйте візити в дитячий садок і давайте дитині інструменти, які не тільки стануть їй у пригоді в ранньому дитинстві, а й допоможуть уникнути знущань у майбутньому.